Засновник методистської церкви Джон Веслі у розпал шторму спостерігав за спокоєм моравійських місіонерів. Він бачив таку стійкість, безстрашність і довіру Богу, що почав сумніватися у власній вірі.

Після бурі Веслі написав у своєму щоденнику: «Я запитав одного з них: “Вам хіба не було страшно?” Він відповів: “Дяка Богу, ні”. Я спитав: “Але хіба ваші жінки та діти не боялися?” Він м’яко відповів: “Ні, наші жінки та діти не бояться померти”».

Веслі написав, що після цієї розмови він пішов до інших людей, які плакали і тремтіли на кораблі, «і вказав їм на різницю у час випробувань між тими, хто боїться Бога, і тими, хто не боїться Його!»

Але також великий християнський реформатор Веслі, який знаходився на борту корабля як місіонер для корінних індіанців, написав про себе в щоденнику: «О! Хто позбавить мене цього страху смерті?» Пізніше він також писав: «Я вирушив до Америки, щоб навернути у віру індіанців; але хто ж наверне мене?»

Зрештою Веслі прийшов до глибокої довіри Ісусу Христу через благодать. А також подолав свій страх смерті й «через віру в Христа відчув, як серце надзвичайно зігрілося!»

Те, що Візлі спостерігав на кораблі, було надприродним: непохитна віра інших людей, які проходили через ті ж випробування, що й він, але не боялися смерті!

«тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона.Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (До євреїв 10:35-36).

Моя молитва сьогодні:

Господи, я вірю в Тебе! Я люблю волю Твою! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер