Віктор Гюго описує перетворення душі Жана Вальжана такими словами:

«Його минуле життя, його перший злочин, його довге спокутування провини, його зовнішня жорстокість, його внутрішня твердість, його визволення, радість від різноманітних планів помсти, те, що сталося з ним у єпископа, останнє, що він зробив – крадіжка монети у дитини, злочин тим боягузливіший і тим жахливіший, що скоєний був після помилування єпископом, – усе це спливло в його пам’яті й постало перед ним ясно, з такою виразністю, якої він досі не відчував.

Він досліджував своє життя – і воно здавалося йому жахливим; свою душу – і вона здавалася йому страшною. Тим часом над цим життям і цією душею засяяло ніжне світло. Йому здавалося, що він бачить сатану у світлі Раю» (розділ 13, книга друга).

Це так схоже на притчу, що описана в Євангелії від Матвія 18:23-35. Цар прощає слузі величезний борг, але потім цей слуга відмовляється пробачити набагато меншу суму, що йому заборгувала інша людина. Цар, дізнавшись про це, обурюється і карає слугу.

Коли Жан Вальжан досліджував своє життя, його душа билася над тим самим питанням, що поставив цар у притчі Ісуса: «Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався??» (Матвія 18:33).

Нам усім пробачили величезний борг, який ми ніколи не зможемо виплатити. Давайте жити любовʼю, як це робив Жан Вальжан!

Моя молитва сьогодні:

Господи, дякую Тобі за те, що Ти пробачив мені! Я прощатиму й інших! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер