Вчора я натрапив на старе домашнє відео, яке зняв, коли ми з Крісті вперше приїхали до СРСР у 1990 році. Крісті була на п’ятому місяці вагітності Ханною. Ми приїхали, щоб допомагати координувати перший Конгрес Лозанського комітету з питань всесвітньої євангелізації у СРСР, де зібралися представники всіх 15 союзних республік!

Переглядаючи те відео, ми з Крісті були трохи шоковані. Спостерігаючи за тим, якими ми були молодими та наївними, наскільки погано підготовленими, ми обоє повернулися один до одного зі словами: «Ми були божевільними!» Але, водночас, ми знали, що Бог закликав нас займатися тим, що ми робили. І це все, що нам було потрібно!

Пам’ятаєте, я писав вам про принципи лідерства? Свій перший принцип я часто повторюю. Він дуже простий: треба рухатися вперед!

Але є й дещо інше, що теж важливо враховувати. Те, що називається «пробілом» у лідерстві і є одним із найсерйозніших недоліків – пробіл між знанням та дією.

Ми з Крісті перебували в епіцентрі цих двох складових: ми зробили крок уперед і робили заплановане. Але те, що відбувалося, знаходилося далеко від нашої зони комфорту. Перевершувало наші здібності. Але це було нормально! Бо якщо ми гадаємо, що можемо щось робити без Бога, то, швидше за все, ми робимо це без Нього!

Час піднятися і не боятися!

Як Ісус сказав Петру, Якову та Івану: «Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Уставайте й не бійтесь!» (Від Матвія 17:7).

Моя молитва сьогодні:

Господи, я готую себе, щоб зробити потрібний крок уперед! Я також готовий не дозволяти страху контролювати мене! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер