У житті пророка Іллі відбулася одна чудова історія. Цариця Єзавель хотіла його вбити, і він ховався у печері. Але ось пророк почув Божий голос: «Ілля, що ти тут робиш?»

Виглядало все так, ніби Ілля почувався жертвою. Ілля, якого можна назвати найбільшим пророком Старого Завіту, був у страху та трепеті перед Єзавелью. Він скаржився на гоніння та тиск з усіх боків, вважаючи, що він єдиний служив Яхве!

«Я був дуже горливий для Господа, Бога Саваота, бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали жертівники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем, і позостався я сам. І шукали вони душу мою, щоб узяти її» (1 царів 19:10).

«Горе мені! Я пригнічений! Я самотній!» – в англійській ми називаємо це «вечіркою саможалості». Але Бог залишається Богом навіть коли ми відчуваємо себе жертвою обставин. Бог каже Іллі йти «на гору Господню», і там Ілля стає свідком приголомшливого «театрального дійства» від Бога.

«Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос» (1 царів 19:11-12).

Але ж куди прямує Ілля після того, як побував на горі? Він йде назад до входу печери! Проте тихий Божий голос повторює: «Що ти тут робиш?» І нарешті Ілля повертається звідти!

Тихий м’який шепіт Господа – ось ваше керівництво!

Моя молитва сьогодні:

Господи, я слухатиму! Я коритися! Дякую Тобі за «Твій тихий м’який шепіт!» Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер