Проповідь хреста багатьом виглядає божевільною (безглуздою). Але вона вимагає мудрості навіть у тому, що доводиться ризикувати аби ділитися нею з людьми.

Коли у підлітковому віці я відчув місіонерське покликання на своєму житті, я почав чути і голоси, що вмовляли мене залишитися вдома. Вони шепотіли, наприклад, таке: «У нас вистачає язичників і тут, навіщо витрачати всі гроші, щоб їхати через половину світу і ділитися євангельською істиною з народами країн СРСР?»

Факт у тому, що небес достатньо – куди б ми не пішли – кілька поверхів вгору або кілька поверхів донизу чи на інший бік вулиці! Але є різниця, чи ви це робите. Яким є наш внутрішній діалог? «Нехай це зробить хтось інший?». «Я ще недостатньо святий». «А що, якщо мені поставить запитання, на яке я не зможу відповісти?» І тому подібне.

Хіба Бог не показав, що вся мудрість цього світу насправді це дурість? «Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді» (1 до коринтян 1:20-21).

Богу подобається, щоб ми проповідували правду. Здається, Він згоден з тим, що те, що ми проповідуємо, підпадає під поняття «божевілля». Але саме тоді ми застосовуємо віру!

Застосовувати віру, щоб сповіщати істину, може комусь здатися дурістю! Але для нас «це сила Божа!»

Моя молитва сьогодні:

Господи, дозволь мені застосовувати віру, якою Ти наділив мене! Я ділитимуся істиною з тими, хто оточує мене. Навіть якщо це здається дурістю для слухачів! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер