Уявіть атмосферу в Едемському саду до гріхопадіння. Стосунки з Богом були настільки близькими, що в Буття говориться: «І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок» (Буття 3:8). Мабуть, це було природним та нормальним явищем. Але того разу щось змінилося. Замість того, щоб йти до Бога за спілкуванням та стосунками, вони сховалися від Його присутності.

«І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти? А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався. І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?» (Буття 3:9-11).

З того моменту людство страждає від цього ганебного мислення. «Я зробив щось неправильно, я боюся, що це розкриється, мені треба сховатись, адже я відчуваю наготу, тому треба чимось прикритися». Хоч би як далеко психологія не просунулася вперед, нам, як і раніше, складно подолати мислення, засноване на почутті сорому.

Ця брехня з’явилася в Едемі: «Бог не любить нас, Він приховує від нас щось добре».

Щоб здолати це бісівське мислення, ми знову і знову намагаємося покращити себе, щоб стати гідними Його любові, але врешті решт випускаємо Його з поля зору.

Припиніть приймати те, ким ви почуваєтеся, і почніть вірити в те, ким Бог називає вас! Ви – Його творіння, а Він ніколи не припинить любити Свого творіння!

Моя молитва сьогодні:

Господи, я вірю Твоєму Слову: «Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!» (Єремії 31:3). Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер