Іншими словами: дозвольте «зовнішній людині» бути зламаною, щоб оновитися з глибини серця!

«Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній» (2 до коринтян 4:16).

Бути розбитим, зазвичай, не дуже приємно. Але і зламаний дух – теж не найприємніше явище. Тому щоразу, коли ми проходимо через щось болісне, слід дивитися на це свіжим поглядом. Бог хоче, щоб, коли ми надломимося, з нас виходили дивовижні пахощі Його життя.

Зовсім як флакон з дорогоцінним миром Марії. Вона розбила його, і пахощі розійшлися навкруги (Від Івана 12:2-3).

Що виходить з нас? Що відчувають люди, коли бачать, як ми переживаємо лихоліття? Хто має померти: ваша «зовнішня» людина, сповнена гніву, гордості, зарозумілості, звинувачень та виправдань, або «внутрішня» – де ваш дух оновлюється день за днем ​​і є сповненим Христом?

Так може бути, якщо людина взяла за правило «насичуватися у Христі з раннього ранку!»

Моя молитва сьогодні:

Господи, нехай мій «зовнішній чоловік» буде зламаний, щоб у мене не залишилося більше впевненості в моїй плоті!

Дякую за те, що ви є!
Стів Вебер