Вчора я писав вам, що відволікання розуму – це пастка лукавого. Але посвячення Христу часто насамперед відбувається не в розумі, а в серці.

Я покорився Христу, коли відчув справжню провину за свій гріх. Моє серце наповнювало бунт, зрада і егоїзм, і в такому стані я почув про Ісуса. Я прийняв, що Він прийшов для мене, що Він – міст до Бога, якого я потребував, щоб зісковзнути зі спіралі смерті, темряви та руйнування.

Ці аргументи не були переконливими. Це не було апологетикою. Причина мого приходу до Христа полягала лише у тому, що мої справи були злими, і я відчував це у своєму серці. Скоріше за все, так само було і з вами, коли ви прийшли до Нього.

Далі Ісус говорить про те, в чому полягає проблема:
«Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його» (Від Івана 3:19-20).

Ці вірші пояснюють те, що відбувається у світі, але також говорять про те, що відбувається всередині наших сердець!

Моя молитва сьогодні:
Господи, я дякую Тобі за Твоє світло! Дякую, що Ти викриваєш мою темряву. І я дякую Тобі, що Ти сповнений благодаті та милосердя, тому у мене є надія, що Ти пробачиш мене і врятуєш від вірної загибелі! В Ім’я Твоє, амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!
Стів Вебер