Мені дуже подобається одна книга з моєї бібліотеки. Вона називається «Твій Бог надто маленький». Вона про те, що ми всі щосили намагаємося вірити в ті розуміння Бога, що самі формуємо. А потім ми намагаємося жити відповідно до істини, яку Бог відкрив нам. І цей безперервний процес. І ми всі помиляємось.

То чому ж я написав, що відчай – це те саме, що й самовпевненість? Тому що розпач – це те саме, що й самовпевнені слова про майбутнє, що ми не маємо права вимовляти. Відчай – це коли ми свідомо сповіщаємо Бога, що не віримо в те, що Він може все змінити! Тим самим ми стверджуємо, що не погоджуємося з тим, що Бог може вплинути на будь-які обставини. Розпач каже: «Що є, те й буде».

Але це оманлива брехня від «лукавого»! Якщо ми так думаємо, то наш Бог справді надто маленький. Ми своїми руками помістили його в коробочку, яку самі створили, й сказали Йому, що Він має там сидіти. Той, Хто «воскресіння і життя» став просто словами в розумі, а не в серці!

Прочитайте цей вірш знову: «Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Від Івана 11:25).

Відчай для нас неприпустимий, тому що Ісус – живий!

Моя молитва сьогодні:

Господи, убережи мене від того, щоб «заганяти» Тебе «в коробку» та обмежувати Тебе! Ти – моє життя! Моя віра заявляє: «Неможливе це людям, та можливе все Богові» (Від Матвія 19:26). Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер