Якось мій батько розповів, як був у християнському таборі, де татусі проводили час разом зі своїми синами підліткового віку, намагаючись побудувати кращі стосунки. Щовечора батьки збиралися у групі, де обговорювали минулий день та свої особисті ситуації. Один із татусів здавався успішним бізнесменом, проте він поділився, як вже у дорослому віці він усе ще намагається завоювати прихильність свого батька. Він відзначив, що розуміє, що не повинен так чинити, й що це мало негативний вплив на стосунки з його сином.

Він розповів, як одного разу його батько та дядько приїхали відзначати Різдво у його новий дім. Він почув, як дядько сказав батькові: «Ого, твій син досяг великого успіху! Має дивовижний будинок! Ти, мабуть, сильно пишаєшся ним?!»

Син щосили прислухався з іншої кімнати: «А що, якщо батько скаже, що він дійсно пишається мною?» Але навіть у такій святковій атмосфері його батько нічого не сказав. Він встав і запропонував дядькові: «Ходімо, вип’ємо що-небудь!»

Це типова рана, нанесена батьком. Більшість татусів навіть не підозрюють, наскільки складні процеси при цьому запускаються і як глибоко це впливає на вже дорослих дітей. Цей біль поширюється з «Едемського саду» та токсичного оточення, в якому ми всі виросли.

Ми всі хочемо досконалого батька, але на землі такого немає! Тому нам усім потрібний Небесний Батько! Він – досконалий!

Рани серця, нанесені батьком або матір’ю, мають дивовижну силу атакувати вас у наступні роки. Біль, який ви несете з дитинства, вам слід принести Ісусу!

Моя молитва сьогодні:

Господи, Ти – мій Батько! Досконалий! Незмінний! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер