Кілька тижнів тому я почув послання, що досі відлунює в моєму дусі. Пастор ділився словом про те, щоб віддавати Отцю (славу) тим, що Він довірив нам.

Коли ми стикаємося з небажаними та несподіваними жахливими ситуаціями чи обставинами, ми досягаємо практично такого ж стану, що й Сам Ісус. Посеред Своєю болісною смертю, коли Ісус забирав гріх усього світу на Себе, Він дещо вигукнув. Пам’ятаєте, що саме?

«Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Від Луки 23:46).

Ми постійно довіряємо Богу більшість дорогоцінних людей. Й частіше за все Він дає нам можливість любити їх ще один день. Але іноді доводиться віддати їх у руки Небесного Батька назавжди.

Довіряти дітей Господу – нормально. Коли наш маленький трирічний Логан стрибнув з дивана й зламав стегнову кістку, нам довелося віддати його в руки Небесного Батька, але водночас ми робили все можливе, щоб надати йому найкращу медичну допомогу. І Бог допомагав нам просто дивовижно! Ми тоді й не підозрювали, що Бог запланував, щоби він доріс до 1,96 м.

Але в Києві у мене є дорогоцінне подружжя, які теж довірили своїх дітей Батьку Небесному. Однак дві їхні дочки пішли до Нього надто рано…

Присвятіть Небесному Батькові усіх, хто вам дорогий! Це єдиний спосіб не дозволити болісній «долині смертної тіні» здолати вас!

Моя молитва сьогодні:

Господи, Ти зі мною. Моє життя – у Твоїх руках! Моя дружина – у Твоїх руках! Мої діти теж у Твоїх руках! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер