Попри те, що ми знаємо, що Бог в нас, цю істину все одно потрібно часто проголошувати. Чому? Бо відчуваючи розчарування, ми легко можемо забути про це. Але це проголошення має стати частиною нас і нашою дійсністю, коли все йде не так, як би хотілося, або коли зʼявляється відчуття, що Бог надто далеко і Йому нецікаво, що відбувається з нами.

Наш Батько Небесний знає про цю особливість людського розуму. Ісус розумів це, дивлячись на Своїх учнів. Тому перед хресною дорогою Він звертається до них:

«І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і в вас буде Він» (Від Івана 14:16-17).

Повторюйте ці слова знову і знову, доки серце не вмістить Його!

«Мій Батько дав мені Помічника, і Він зі Мною навіки! Тому що Він у мені!»

Моя молитва сьогодні:

Господи, я проголошую: я не один! Я ніколи не самотній! Ти зі мною навіки! Так, я говоритиму це знову: Ти зі мною навіки! Й більше: Ти в мені! Амінь! Ти – мій Помічник! Ти – «Дух істини» всередині мене! Я навіки убезпечений в Тобі! Дякую Тобі, Господи! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер