Нам усім здається, що люди – насамперед вдумливі істоти, які у своїх вчинках керуються логікою. Натомість коли трапляється щось складне, розум відсувається на задній план і реагують емоції – вони наш первинний фільтр. Саме тому, потрапивши у складну ситуацію, ми відчуваємо розгубленість та занепокоєння. «Чи зможу я далі жити?» – Це емоційний сплеск. Люди намагаються нас заспокоїти, але ми можемо бути невтішними лише тому, що просто намагаємося вижити.

Учні дорогою в Емаус (24 розділ Євангелія від Луки) – наочний приклад. Вони були пригнічені після того, що сталося на Голгофі. Їх переповнювали думки: «Він був найсильнішим пророком від Бога. Він був чудотворцем. Бог благоволив до Нього. Але первосвященник і начальники розіп’яли Його. Ми сподівалися, що Він буде нашим викупителем. Ми так хотіли, щоб Він врятував нас…» Розчарування по всіх напрямках.

Ісус заговорив з ними, але вони не впізнали Його. Він сказав Слово Боже. І навіть тоді нічого не прояснилося … Але тут є підказка, якою можна скористатися, коли все довкола незрозуміло.

Запросіть Його до себе!

Він йде тільки туди, куди Його запрошують!

Тільки подумайте: що, якби вони не запросили Його? Просто уявіть – поряд з ними стояв Той, Хто міг втішити їх і принести мир у їхні серця… але вони могли все пропустити!

Моя молитва сьогодні:

Господи, дякую Тобі, що Ти завжди чуєш мене, коли мене переповнюють емоції та смуток. Господи, я запрошую Тебе в моєму болю та депресії. Я хочу переломити з Тобою хліб! Господи, нехай очі мої бачать Тебе! Нехай Твоя присутність стане втіхою для мене сьогодні! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер