Нікому з нас не потрібне спеціальне «тренування у тривожності», адже тривога виникає так природно!

Кілька днів тому ми з моєю дружиною Крісті їхали додому на різних автомобілях, але по одному маршруту. Вона сіла за кермо, я попрощався з нею і поїхав іншою машиною. Ми мали б під’їхати до дому приблизно в один час. Однак коли я приїхав, її не було. Минуло п’ять хвилин… Її машина не з’являлася. Я почав трохи хвилюватися … Через 30 хвилин її, як і раніше, не було! Уявіть, що відбувалося у моїх думках…

«Мабуть, вона потрапила в аварію. Або вона не помітила оленя на дорозі, потрапила у кювет і не може відповісти на дзвінок…»

Ще через деякий час вона – нарешті! – приїхала. Моє перше запитання прозвучало з деяким напруженням у голосі: «Чому так довго?!»

Крісті відповіла: «Ах, ти пам’ятаєш про той район неподалік продуктового магазину? Я вирішила проїхатися ним. Я так давно хотіла це зробити!»

Так, я тривожився. Я тримався за віру в негативне, ігноруючи повчання: «Не турбуйтеся ні про що!» (До филип’ян 4:6).

Тривога і віра мають дещо спільне – вони «запускають» розумовий процес. Але тривога – це процес, у якому ваш розум миттєво уявляє найгірше, що може статися. Віра ж – процес, при якому ви миттєво уявляєте найкраще, що тільки може статися.

Віра – то підстава сподіваного (До євреїв 11:1). Сподіватися на краще – це віра!

Моя молитва сьогодні:
Господи, я молитимуся з вірою в Тебе. Ти – Даятель всього доброго! Навчи мене заміщати тривогу вірою в Тебе! Твоє найкраще прийде до мене! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!
Стів Вебер