Позаздривши любові народу до Давида, цар Саул багато років переслідував Давида, бажаючи його вбити. Давид жив у страху, він втікав та ховався, не припиняючи молитися і відкривати перед Богом своє серце.

Ось, як молився Давид, коли Саул намагався позбавити його життя:

«Помилуй мене, Боже, бо топче мене чоловік, цілий день він воює та тисне мене! Чатують мої вороги цілий день, бо багато таких, що воюють завзято на мене! Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу, я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, що тіло учинить мені? Цілий день біль приносять слова мої, усі їхні думки проти мене на зло: слідкують, ховаються, пильнують вони мої стопи…» (Псалми 56:1-7).

Нехай ці слова стануть нашою молитвою сьогодні. У них наше паливо на цей новий день!

«… Коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу ». Після цього Давид повторює: «… Бога надію кладу, й не боюся…» І насамкінець дійшов висновку: «… що тіло (смертна людина) учинить мені?»

Нехай ці слова сьогодні стануть і вашим висновком: «прості смертні нічого не можуть мені зробити»!

Моя молитва сьогодні:

Господи, я дякую Тобі за те, що Ти є Тим, кому я довіряю сьогодні. Прості смертні нічого не можуть мені зробити, бо Ти посадив мене на небесах у Христі Ісусі! (До ефесян 2:6). Дякую Тобі, Господи Ісусе! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер