Ніколи не забуду одну дуже холодну ніч. Дихання застигало у повітрі, сніжинки іскрилися у променях світла… Ми стояли на вулиці біля школи для проблемних дівчаток. Ми були там, щоби залишити в цьому інтернаті нашу 16-річну Вікторію.

З динаміків гучномовця грала пісня. Тепер щоразу, коли я чую цю пісню, одразу накочуються сльози. Ця музика поєднує мою душу з болем від розлучення з дочкою та відчуттям, що як батько я не впорався. Це була подія буквально розривала мене на шматки…
На щастя, біль не був вічним. Донька провела у школі один рік і повернулася жити з нами. Але того зимового вечора я дізнався, що нам дана благодать, що допомагає терпіти.

Ми не можемо навіть близько уявити, що чекає на нас у майбутньому. Як і Діва Марія не уявляла, з чим зіткнеться, почувши пророцтво «меч душу прошиє самій же тобі» (Від Луки 2:35). Мабуть, вона гадки не мала, наскільки глибокий і сильний біль може чекати на неї попереду.

Коли серце наповнене болем, залишайтеся на зв’язку зі своїм Спасителем! Благодать прийде!

Моя молитва сьогодні:
Господи, мій біль глибокий, але Ти глибший за нього! Дякую, що був поряд зі мною в мої найважчі хвилини! Дякую, що Ти завжди поруч, і коли мені важко, Ти береш мене на руки, як Пастир Добрий! Дякую, що Ти любиш мене! Поклоняюсь Тобі! В Ім’я Ісуса, амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!
Стів Вебер