Зі мною це відбувається часто… Якщо я вважаю якусь історію важливою, то розповідаю її знову і знову. Навіть одній і тій само людині! Коли між моїми розповідями минає час, то нічого страшного. Але буває досить незручно, коли розповіді відокремлюються лише одним днем.

Якщо людина добра, вона скаже, що не проти знову послухати знайому історію, хоча я її вже вчора і розповідав. Так я розумію, що розповів йому свою історію вже кілька разів! Це, щоправда, все одно відбувається досить часто.

Пам’ятаю, раніше я вже описував вам один із моїх улюблених моментів у книзі «Хроніки Нарнії» (книга Клайва Льюїса), але із задоволенням нагадаю цю історію знову. Вона відбувається в тій частині оповіді, що називається «Срібне крісло».

Джил хоче пити. Вона йде на шум струмка, що дзюрчить неподалік. Підійшовши ближче, вона завмирає. Просто біля струмка стоїть лев Аслан. Й потім між ними виникає дивовижний діалог:

– Ти обіцяєш нічого не завдавати мені, якщо я підійду? – запитує Джил.

– Я не даю обіцянок, – каже Лев. Але тепер Джил уже так сильно прагне води, що непомітно робить крок уперед.

– Ти поїдаєш дівчаток? – запитує вона.

– Я поглинав дівчаток та хлопчиків, жінок та дітей, королів та імператорів, міста та країни, – відповів Лев. Він говорив це не хвалькувато, без жалю і не зі злом. Він просто констатував факт.

– Але я не наважуюсь підійти і пити, – зізналася Джил.

– Тоді ти помреш від спраги, – зауважив Лев.

– Он як! – сказала Джил, підійшовши на крок ближче. – Думаю, мені слід пошукати інший струмок.

– Іншого струмка немає. – промовив Лев.

Іншого струмка немає! Існує лише одна «Жива Вода», яка насичує вашу сутність. Це Ісус! Просто впивайтеся Ним сповна! Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер