Молитва, почута Богом

Дуже часто люди задають важливі з практичної точки зору питання: «Як молитися, щоб молитва досягла Бога? На які молитви відповідає Бог? Чи навпаки: чому Бог не відповідає мені? Що я роблю не так?» Ці запитання характерні ще й тим, що ми пишемо, що ми маємо обітницю:

«Просіть, і дано буде вам» (Матфея 7:7),  «Істинно, поправді кажу вам: про що попросите Отця в моє ім’я, дасть вам» (Івана 16:23) і т. д. Але на практиці, коли ми починаємо щось просити, часом трапляється, що ми не отримуємо те, чого просимо! Чому? Адже є обітниці! «Все» означає все! Але, на жаль, не все так просто. Як ми побачимо далі, є умови, за яких озвучені вище обітниці стають реальністю. Це як ті зерна, які при неправильній сівбі просто відходять у небуття, а при правильній – родять дорогоцінний врожай. А ми очікуємо врожаю! Тож як нам цього досягти?

“Правильна молитва”

Ступити на шлях «правильної молитви» ми можемо, змінивши акцент слова «як». Це означає перевести фокус зору з форми молитви (слова) на її зміст (стан серця). Без цієї умови навіть найкрасивіші за змістом слова молитви – якщо в них немає щирого звернення душі до Бога – здаватимуться невдалою виставою.  А «перед обличчя Його не підійде безбожний» (Йова 13:16).

Більше того, якщо ці слова не відповідають стану серця, то такій молитві краще взагалі не звучати. Писання недвозначно проголошує цей принцип:  «Як срібло з жужелицею, на горшкові накладене, так полум’яні уста і серце злісне» (Притчі 26:23).

Іншими словами, хоча ми можемо обманювати себе та інших, прикриваючи нашу викривлену природу красивою формальною молитвою, в очах Бога ця форма все одно «нечиста», тому що не відповідає своєму внутрішньому змісту.

Бог з цього приводу говорить прямо: «Ось, Господня рука не скоротилася на те, щоб рятувати, і вухо не стало тяжким, щоб не чути. Бо то тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув» (Ісаї 59: 1-2). Тобто наші серця знаходяться не в належному стані, створюючи поділ з Господом. З них виходить зло.

Можна добре побачити, як наш внутрішній зміст не відповідає нашим проханням. Про це пише Яків у своєму посланні:  «Прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Якова 4:3).

Знову той же принцип. Злі жадання, домінуючі в природі людини, викликають в ній відповідні прохання, на які за визначенням не може бути відповіді. І, звичайно, ключову роль відіграє не саме прохання, а серце, з якого воно виходить. За багатьма нашими проханнями, усвідомлюємо ми того чи ні, може стояти зовсім не Божа воля.

Тому головною умовою «правильної молитви» є очищення серця від зла. Тож оскільки добра бажає добре серце, необхідно починати з нього. Зважаючи на це, Яків пише трохи далі:

«Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас; очистіть руки, грішні, та серця, двоєдушні» (Якова 4: 8).

Такий гранично ясний виклик фундаментально важливий для нашого молитовного життя. Бог завжди йде назустріч, варто нам тільки зробити крок в Його сторону. Але що це за крок? Саме «очищення рук» і «виправлення серця». Яків використовує форму єврейського паралелізму, де перше повеління пов’язано зі зміною дій, а друге – мотивів. І те, й інше нерозривно пов’язане, тому необхідно повне і усвідомлене виправлення, як в думках, так і в справах. А оскільки людина істота «двоєдушна», тобто кидається від повного посвячення Богу до бажання йти за своїми уподобаннями, їй необхідна допомога, щоб виправитися. Чим же досягається подібне виправлення? Тільки сповіддю.

Дієва молитва – це не молитва слів

Ми вже побачили, що молитва до Бога з неправильними мотивами повертається ехом Його мовчання. Правильні слова, формули і ритуали не допомагають, бо «Господь дивиться на серце» (1 Самуїлова 16:7). Як же його виправити? Апостол Іван написав:  «Якщо визнаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди» (1 Івана 1:9).

Ось проста відповідь на наше запитання: щира сповідь! Коли ми віч-на-віч перед Богом відкриваємо свої «схованки» і виносимо все на Його світло, всередині нас відбувається «очищення». Якщо читати Івана далі, ми побачимо, що Кров Христа має змінюючу силу, коли ми відкриваємо Йому свої гріхи. Пам’ятайте фільми, де люди світили ліхтариком в темну печеру в гущавині лісу? Кажани відразу починали бунтувати, залишаючи місце проживання. Приблизно теж відбувається, коли ми відкриваємо серце Богу і визнаємо гріхи. Вони виходять з нас, а їх місце заповнюється Господом. Тому одне з імен Бога «Єгова Цідкейну» (Єр. 33:16),  що означає «Господь – моя праведність». Таким чином, ми наближаємося до Бога за допомогою самого Бога, що очищує нас у сповіді.

А далі виповнюється обітниця:  «І оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас. А коли ми знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього» (1 Івана 5:14-15).

Коли Господь заповнює нас, будь-яке наше прохання – вже не наше, а Його власне. Будь-яка молитва Ісуса була узгоджена з волею Отця, оскільки Ісус завжди шукав її виконання. І Він отримував відповіді на молитви! Адже це молитва, народжена Богом. Наше завдання – постійно очищати серце, наближаючись до Бога. А коли ми наблизимося до Нього, наповнимось Ним, ми можемо просити все, оскільки в це «все» входить Божа воля, еквівалентна добру!

Короткий висновок: дієва молитва – це не молитва слів, а молитва серця. Відкриваючи своє серце перед Богом, ми заповнюємо його Богом. І тоді молитва, яка виходить із такого серця, буде не лише «правильною»: вона буде почута!

 

 

Автор – Магомед Рубаненко