Коли я нарешті вирішила поставитися серйозно до справи особистої святості, я зробила жахливе відкриття.
Якщо ти ще не вирішив стати вбивцею гріха, тоді все це буде здаватися тобі чужим і незнайомим. Для мене – це образ того, як я проживаю кожен день свого життя.
Викриті вороги
Можливо, це було світло Христа, Який рясно оселився в мені, або Дух Святий кликав мене до ще більшого послуху, чи насаджене Богом бажання бути святою і праведною, але скоріш за все це була суміш всіх трьох. Я дійшла до того моменту у моєму духовному житті, коли зненавиділа гріх.
І почала на нього полювати. Це полювання – зовсім не романтична пригода. Це частіше нагадувало фільми про вбивцю, аніж мисливця, що вистежує здобич у заповідних хащах Серенгеті (ред. – Національний парк у Африці). Я почувалась як героїня фільму про зомбі, яка повільно прокладає собі шлях через темні коридори, знаючи, що в будь-який момент з-за наступного повороту на неї може напасти щось жахливе.
Я прокрадаюсь обережно, уважно, але ж їх там тисячі. Чи тут. Зараз я пробудилась до битви. Щодня я усвідомлюю, наскільки сильно я інфікована. Раніше, коли я ще не полювала на них, вони не виглядали як гріхи, вони видавалися друзями. Вони здавалися «самоповагою», а не гордістю.
Вони були «гормонами», а не похіттю. Вони звалися «переказами потреб», а не плітками. Ті ж самі друзі тепер мають інакші обличчя. Кожного разу Бог відкриває мені одного з них такими, якими вони є насправді, маска порядності злітає з них геть, показуючи справжні обличчя, і я відчуваю страх через те, що ми обоє ще зовсім недавно міцно трималися за руки.
Зброя націлена, запобіжник знято
Я нишком пробираюсь крізь темні коридори свого серця, уважно прислухаючись біля кожного порога. Я повертаю за ріг, де я вже бувала, і моє тіло розслабляється, бо тут я мала би бути у безпеці. Але раптом я бачу, що їх тут ціла купа! Червоноокі, мерехтливі, вони затискають мене до кутка. Це було б брехнею, якби я сказала, що не зіщулилась від страху. Вони ж такі сильні і знають всі мої слабкості.
Вони наближаються. Все ближче і ближче.
Я вже бачу їхні зуби. Відчуваю їхній смердючий подих. І тоді, перш ніж втратити контроль, я пригадую і радісно вигукую: «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі…»(До Римлян 8:1)
Світло правди спалахує в розширених зіницях їхніх червоних очей, і вони відступають. Вони розвертаються і втікають.
Я знову врятована.
Пожадливість, Пиха, Жадібність, Лінь, Ненависть – всі вони відступили. Але вони лише перегруповуються. Моя задача – продовжувати полювання.
Часто друзі приєднуються до цього полювання. Моя сестра християнка і мій чоловік. Вони проливають світло на гріхи, з якими в мене перемир’я, наставляючи зброю на певний гріх, який вже приставив ножа до мого горла. Тим часом я намагаюсь пояснити, що цей ворог не такий небезпечний, яким здається; він для мене зробив багато хорошого; мені подобається його товариство. Але запобіжник знято, вологі пальці на пусковому гачку. Мої друзі не відступлять, допоки я не здамся.
І нарешті мій гріх впускає ножа, переможений правдою, смиренням. Покаяння робить свою роботу «знегріховлення». Гріх ховається подалі, очікуючи кращої можливості зруйнувати (Луки 4:13). Прогнаний зараз, але ще не переможений остаточно.
Війна зсередини
Можливо, все це звучить для вас захоплююче. Можливо, ви думаєте: «Раніше вона була краща! Це все нагадує якість тортури. Краще мені не бачити всіх моїх недоліків». Я теж раніше так думала. А, можливо, це нагадує вам роздуми когось зацикленого на собі і власному зовнішньому очищенні, замість зосередження на потребах загублених і нужденних душ.
Не йдеться про вибір між одним і іншим. Те, що я намагаюсь змалювати, це чесна, кривава боротьба за життя. «Бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити» (Римлян 8:13). Тому питання не в тому, чи хочу я почуватися більш-менш комфортно, бути більш-менш свідомою своїх гріхів. Питання в тому, чи я хочу жити, чи померти.
І тільки тоді, коли я умертвлю свій гріх, я зможу знайти милість і перемогу для того, щоб радісно служити і любити інших. Якщо я щодня не знищую гріх прагнення комфорту і самозахисту чи байдужості, то маю небагато надії, що допомагатиму загубленим і зраненим у спосіб, який вшановує Бога. Коли ж я отримую ті маленькі перемоги над тиранією свого гріха, я чую, як Христос, суверенний Переможець, підбадьорює і звеселяє мене, поки я воюю у битві з силами, які дані мені Ним (1 Петра 4:11).
Його радість вартує значно більше, аніж полегшення, яке приходить, коли тримаєшся за руки з замаскованим ворогом, який тільки здається другом.
Коли виграно війну
Так, я вже від цього втомилась. Навіть у найкривавіших битвах я ще ніколи не вбивала нікого намертво. Ще не було миті, коли я заради добра перемогла б Пиху. Її можна перемогти істиною, але не на смерть. Я, як знищувач зомбі, махаю своїм мачете, запам’ятовуючи Боже Слово і роздумуючи над ним. Але те, що знищить звичайну людину, не вразить Пиху. Її зуби не перестають вищирятися на мене, коли я стинаю їй голову своїм смиренням, сповненою Духом молитвою.
Я можу знову і знову знищувати її, але вона все одно відроджується. Я не звільнюся від цієї загрозливої нишпорки доти, допоки не прийде мій Переможець і пильно не погляне в мої очі. Його погляд – це смертельна срібна куля в чоло. І тоді, нарешті, Пиха помре назавжди, і вже більше ніколи не підведеться. І тоді загине сама смерть, поглинута разом з моїм гріхом остаточною перемогою (1 до Коринтян 15:54). Ісус Христос, наш Переможець, є нашим Господом всього (Филип’ян 2:11). Він бездоганний, невинний Агнець, який тримає ключі Смерті і Пекла (1 Петра 1:19; Об’явлення 1:18). Час гріха на цій землі наближається кінця.
«Буває, дорога людині здається простою, та кінець її стежка до смерті». (Приповісті 14:12) Ця думка протвережує; вона з тих, що змушують мене витягати меча і одягати на голову шолом. Я беру до рук меча Духа, хоча руки мої дуже втомлені (Ефесян 6:17). Я плентаюсь назад на поле бою, хоча ноги мої вже натерті до пухирів. В кінці цієї битви буде приз, який перевищує усі мої найсміливіші уявлення. І я воюю за Того, Хто заплатив мій борг. Ця битва вартує того, щоб в ній битися, а перемога гарантована.
Я ніколи не втомлюся, приймаючи участь у цьому доброму бою!
Автор: Елізабет Форкей