Життя може бути нестерпно важким.
Таким воно було для мене. Безліч разів я вже думала, що нарешті життя налагоджується, але виявляла, що помиляюсь. Це було просто затишшя перед наступною руйнівною бурею. Ніщо не покращувалося. А фактично, ставало навіть важче.
Я виростала і навіть боялась знову сподіватися на краще. Тому що сподівання приносили тільки більше болю. Я дивувалась, де Бог, коли все стає тільки гірше?
Я поховала мого любого сина, якому було лише два місяці. Бо лікарі допустилися помилки. Через шість років у мене виявили синдром перенесеного поліомієліту, виснажливий стан, який вимагав постійного догляду за мною. Самостійно я не могла робити найпростіших речей. А ще через шість років після встановлення того жахливого діагнозу, мій чоловік покинув мене, переїхав у інше місце і подав на розлучення.
Ті роки й досі залишаються для мене темною плямою. Як тільки я починала відходити від одного лиха, інше вже було не за горами. Я не розуміла, як я витримаю ще один удар!
Налякана і самотня
«Я навчилась вірити, що кожного разу, як я потерпала від втрати, Бог готував для мене дещо краще і більше».
Ось чому мене захоплює історія Йосипа. Він знав, як це відчувати спустошуюче розчарування. Він виростав, будучи улюбленим сином батька, але згодом був зраджений братами і проданий в рабство до Єгипту. Незабаром його господар Потіфар довірив йому розпоряджатися усім своїм майном, аж поки дружина господаря неправдиво не звинуватила його у спробі наруги, бо він відмовив їй у близькості. Йосипа кинули до в’язниці, де він залишався впродовж довгих років, чекаючи і роздумуючи, чи звільниться він коли-небудь.
Йосип, напевно, почувався наляканим і самотнім, не знаючи, що готує йому майбутнє. Так само почувалася і я. То як же Йосипу вдавалося витримувати впродовж стількох років і вийти з ще сильнішою вірою? Чому він не здався, пообіцявши собі більше ніколи не сподіватися?
Йосип витримав усі приголомшливі розчарування, бо знав, що Бог був з ним і при ньому навіть у найтемніших місцях.
Бог з нами
У 39-му розділі Буття чотири рази ми читаємо про те, що Господь був з Йосипом, і в домі Потіфара, і у в’язниці (Буття 39, 2-3, 21, 23). Хоча Бог згодом і визволив Йосипа дивовижним чином, для мене краса історії Йосипа ховається не в його визволенні, а в Божій постійній і вірній турботі про Йосипа, коли його життя було похмурим і важким.
Бог ніколи не відходив від Йосипа. Йосип знав, що Бог був з ним, і він був постійно благословенний Божою присутністю і прихильністю, навіть коли його молитва про звільнення довгі роки залишалась без відповіді.
Я пригадую роки, коли я кликала до Бога, думаючи, що моя віра повернеться у нормальне русло, як тільки у нормальне русло повернеться моє життя. Але коли біль ставав тільки сильнішим, я зрозуміла, що мені потрібно знайти Бога у моєму теперішньому, а не чекати, поки обставини покращаться. Бог хотів, щоб я навчилась задовольнятися Ним серед проблем і труднощів, а не вимагала звільнити мене від них.
І я виявила, що Бога більше, ніж достатньо, коли я зустрічалась з Ним щодня через Писання і в молитвах. Його Слово стало для мене незрівнянно цінним. Воно пролило світло у мою темряву. І стало для мене життям.
Як закінчується моя історія?
«Бог хоче, щоб я навчилась задовольнятися Ним посеред проблем і труднощів, а не вимагала звільнити мене від них».
Саме з Його Слова я навчилась вірити, що Він любить мене (1 Івана 4:10). Що Він дасть мені те, чого я потребую на кожен день (Плач Єремії 3:22-23). Так само як Йосип, я дізналась, що Бог завжди при мені (Псалом 55:10), що Він завжди зі мною (Євреїв 13:5), і ніщо не відділить мене від Його любові (Римлян 8:39). Через Своє Слово Бог дав мені незаперечне відчуття Його присутності, так само як Він робив це для Йосипа.
Але моя історія здається інакшою, ніж історія Йосипа. Негаданим і дивовижним чином Йосип був повністю звільнений. Його звільнили з в’язниці, його брати впокорилися і розкаялися, а він був наділений майже найвищою владою в державі. Він зміг сказати своїм братам: «Ви замислили зле супроти мене, але Бог використав це на добро!» (Буття 50:20). Хоч він і пережив сильний біль і розчарування, але в кінці історія зав’язується бантиком – прекрасним, надихаючим бантом, який зміцняє віру.
Але чи всі наші розчарування можна зав’язати в бант? Чи замислив Бог усе в моєму житті мені на добро? Деякі з моїх втрат незворотні у цьому житті, і мені доводилось бачити, як помирали мої вірні друзі, так і залишившись неспасенними. Як мені змиритися з цим?
Бог готує тебе
Звертаючись до Біблії, я бачу це, тому що моє майбутнє в небесах справді гарантоване. Так само, як у випадку Йосипа, ніщо не може завадити мені отримати найкраще від Бога. Кожне з розчарувань Йосипа було важливим для того, щоб привести до виконання грандіозний Божий план – план втілення добра для Йосипа, добра для його народу і для слави Божої.
Кожне з моїх розчарувань теж було необхідним. Якби це було не так, Бог не допустив би їх. Від Йосипа я навчилась довіряти і вірити, що кожного разу, як я зазнаю втрати, Бог готує мене до чогось більшого.
«Одного дня ми побачимо, як Бог використав наш біль і наші втрати, щоб здійснити дещо значно більше, аніж ми можемо просити чи уявити».
Можливо, для когось з нас Бог готує земні благословіння і впливовість, як у випадку Йосипа. Однак для кожного послідовника Христа Бог готує вічну славу, яка «вище всякого розуміння» (2 Коринтян 4:17). Я переконана, що втрати, які були незворотними і невиліковними на землі, будуть заміщені більшою нагородою в небесах.
Де Бог, коли стає тільки гірше? Він з нами! І Він завжди при нас. І одного дня ми побачимо, як Бог використав нашу біль і наші втрати, щоб здійснити дещо значно більше, аніж ми можемо просити чи уявити.
Автор: Ваніта Рендал Ріснер