Вчора ми говорили про те, як Зоровавель поставив наріжний камінь на храм у Єрусалимі. Ми розглядали цей вірш: «Якою б великою горою ти не була, перед Зоровавелем ти станеш рівниною! Він покладе завершальний наріжний камінь під голосні вигуки: щасти, щасти йому, Боже!» (Захарія 4:7, у іншому перекладі «Милість, милість на ньому»).

Чи думали ви, що наші тіла – храм Божий, і вони теж мають наріжний камінь? Милість, милість на ньому!

Що ти таке, о, велика гора? При цих словах мені на думку спадає момент, що, можливо, згадався і вам: коли Ісус говорив Своїм учням про те, як поводитися з горами.

«Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: Порушся та й кинься до моря, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, то буде йому!» (Від Марка 11:22-23).

Милість, милість на ньому!

У житті кожного з нас є гори. Вершини, які неможливо подолати. І ми дуже вправно вміємо домовлятися з ними, чому вони не зрушать з місця. Але Ісус каже нам, звертатися до гір з вимогою забиратися геть!

Як гора перед Зоровавелем перетворилася на рівнину, так і наші гори можуть бути прибрані – але не силою чи нашою людською могутністю, а Божим Духом та Його благодаттю!

Кажіть сьогодні «милість, милість» усім вашим горам!

Моя молитва сьогодні:

Господи, це відбувається завдяки твоєму Духу. Ти – «Дух життєдайний», який живе у мені. Віра не полегшує подолання гір, але віра робить подолання гір можливим! Я вірю в Тебе! Я проголошую: «Милість, милість на ньому!» Амінь!

Дякую за те, що ви є! Ви – справжнє диво!

Стів Вебер