Вчора я відвідав одного чоловіка у передсмертному стані. Я пішов звідти спантеличений.
Цей чоловік не мав взаємин з Ісусом, його не цікавило Євангеліє, і смерті він не боявся. Єдиним його бажанням було полегшити фізичний біль і вмерти без страждань. Я не міг зрозуміти цього. Справді? Жодного страху смерті?
Вперше я побачив мерця, коли мені було вісім років. Я був нажаханий! Це було тіло моєї мачухи у труні. Моя мама померла, народжуючи мене, тому саме цю жінку я знав як маму. Дивлячись на її бездиханне тіло, я відчував страх. Сама концепція смерті спантеличувала мене і викликала нудоту. В цьому не було нічого звичного і буденного.
Споглядання батька у труні, який помер через чотири роки, породило те ж саме відчуття страху.
Сорок років потому я й надалі почуваюсь на похоронах дуже стурбованим. Кожного разу, бачачи мертве тіло, я мимоволі думаю: «Скоро це станеться і зі мною». А тоді напливають різноманітні тривожні думки.
Це мудро – замислюватися над смертю
Я розумію, що християни не повинні боятися смерті. Ісус помер і воскрес з мертвих, а отже смерть втратила своє «жало» (1 Коринтян 15:55-56). Але те, що страх послаблюється, ще не означає, що нам потрібно бути байдужими. Смерть завжди знайде спосіб повернути нас до серйозності. Невже у тебе не виникає моторошного відчуття, чи навіть відчуття нудоти, коли ти думаєш про власну смерть?
В деяких випадках це просто намагання збагнути щось неймовірне для нас: відділення нашої душі від тіла. Ми неспроможні осягнути існування поза єдиним, так добре відомим нам тілом. Ще одна таємниця – це намагання уявити, що ми в першу чергу побачимо і відчуємо після смерті. Як це, побачити небесних створінь чи Самого Бога? Смерть – не проста річ для осмислення, але мудра людина часто думатиме про смерть.
Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре! (Псалми 89:12)
Коли ти востаннє молився цією молитвою? Мудра людина часто думає про смерть, а нерозумна ігнорує її. Ось чому ворог стримує нас від роздумів і розмов про смерть. І ось чому нам потрібно докладати зусиль, щоб втримати ідею короткочасності життя на передовій лінії наших думок.
Наступного тижня один мій друг прийматиме участь в судовому процесі. Є загроза, що його засудять до кількох років ув’язнення. Чи ти можеш собі уявити, як йому важко думати про щось інше, окрім цього. Намагаючись усіма силами прожити «нормальний» тиждень, я практично переконаний, що всі його думки будуть зайняти думкою тільки про те, який вирок винесе суддя.
Чи не повинні ми зайняти свої думки думкою про грядущий Божий суд? Біблія каже, що одного дня ми станемо перед Суддею, про якого сказано «наш Бог то палючий огонь!» (До Євреїв 12:29) Важко повірити, але багато хто проживає все своє життя, навіть не задумуючись про те, якою буде ця мить.
Ігнорування смерті веде до незнання
Можу лиш уявити, як ти, як читач, відреагуєш на цю думку. Можливо це вперше хтось заохочує тебе глибше подумати про смерть і суд. Ми не звикли до розмов про смерть. Наше суспільство докладає величезних зусиль, аби приховати від нас неминучу реальність смерті. Вважається нав’язливим і навіть непристойним запитувати інших, що вони думають про свою смерть. Хтось обов’язково змінить тему, як тільки вона стане надто серйозною та похмурою. А чи потрібно?
Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то кінець кожній людині, і живий те до серця свого бере! (Екклезіяст 7:2)
Краще ходити на похорони, аніж на вечірки? Той факт, що ти ніколи не чув цього висловлювання, демонструє, наскільки далеке наше суспільство від біблійної мудрості.
Я провів не один похорон. Немає нічого незвичного у тому, щоб бачити натовпи людей, які йдуть перехилити чарку відразу після поховальної церемонії. Це їхній спосіб «рухатися далі» і не зациклюватися на серйозності ситуації.
Інші можливо й не напиваються, але знаходять спосіб одурманити себе: беруться до роботи, йдуть в кіно, сміються, розмовляють, занурюються в соціальні мережі. Люди зроблять будь-що, аби уникнути думок про єдину річ, яка має значення. Реальність ось, просто у них перед очима, але вони відчайдушно шукають альтернативу, аби не помічати очевидного факту.
Біблія демонструє нам, що ігнорування смерті веде до незнання та неуцтва.
Серце мудрих у домі жалоби, а серце безглуздих у домі веселощів (Екклезіяст 7:4)
Мудрий чоловік не пройде швиденько повз похорон. Його серце переходить у стан жалоби. Немудрі починають розповідати жарти, анекдоти, як тільки завершується похорон, не усвідомлюючи шкоди, якої завдають цим своїй душі. Немудрі роблять те, що найпростіше.
З’їсти пиріг легко, а от щоб спекти його, потрібно докласти зусиль. Речі, які збудовують нас, вимагають зосередження та старань. Споглядання смерті вимагає зусиль; перегляд фільму – ні. Мудра людина знаходить час подумати про серйозні речі. Важка праця жалоби збагачує серце мудрістю.
Затримайся у домі жалоби
Коли я навчався у семінарії, я дізнався, що про «серце» в Біблії часто означає місце у нашому розумі, де приймаються рішення. Ось чому ти і я приймаємо мудрі рішення після того, як наші серця провели певний час у домі жалоби. Я схильний приймати мудрі рішення на похоронах, а погані – у ресторанах. Я приймав мудрі рішення, оточений голодними дітьми, і погані у багатих передмістях.
Як би складно це не було, нам потрібно пам’ятати про смерть. Потрібно приймати рішення, тримаючи в пам’яті день нашої смерті. Прошу, прошу, прошу тебе, подумай про те, щоб провести сьогодні хоча б десять хвилин на самоті і в тиші, роздумуючи про власний похорон. Уяви, що ти стоїш перед Богом, Який «живе в неприступному світлі» (1 Тимофію 6:16).
Але не зупиняйся на цьому. Можливо, обміркуй важливі рішення після роздумів про смерть. Твоє серце – місце, де приймаються рішення, буде краще налаштоване, щоб вирішити, де жити, якою машиною кермувати і які черевики придбати.
Френсіс Чан
Переклад для proBoga.in.ua: Ірина Матвіїв
Джерело: desiringGod.org